Курси / Теорія ігор для бізнесу
У більшості рішень бізнесу результат залежить не лише від вас. Ви знижуєте ціну, а конкурент відповідає. Ви довіряєте постачальнику, а він вирішує, чи варто тримати слово. Ви підписуєте контракт до певної дати, і людина рахує, скільки їй лишилося. Теорія ігор вивчає саме такі ситуації: коли інші теж думають. Курс іде за Мартою. Вона обсмажує каву й продає її онлайн, і в кожному розділі натрапляє на нову гру: цінову війну, знижки на Чорну п'ятницю, постачальника, команду на remote, війну за працівника, переговори й нову «швидку дорогу», від якої гірше всім. Для кожної гри одне правило, а перевіряє його симуляція на сторінці. Наприкінці іспит: засідання ради Марти.
≈ 60–80 хвилин разом з іспитом, можна частинами по 5 хвилин; прогрес зберігається. Математики — шкільні частки й прості ймовірності.
Три короткі питання, по одному на кожну частину курсу. Вони не позначають розділів пройденими, а лише підкажуть, з чого почати. Наприкінці курсу іспит покаже, що змінилося.
Дві пекарні на одній вулиці вирішують, чи давати безкоштовну доставку. Без доставки в обох — по 4 000 $ на місяць. Дає лише одна — вона 5 000 $, сусідка 2 000 $. Дають обидві — по 3 000 $. Що зроблять пекарні, якщо кожна рахує лише свої гроші?
Марта вже вклала 9 000 $ у власний застосунок. Щоб його закінчити, треба ще 5 000 $, а готовий застосунок принесе 4 000 $ прибутку. Що робити?
Дистриб'ютор пропонує Марті 300 $ на місяць за ексклюзив. Разом угода дає 1 200 $ на місяць. Без угоди Марта сама продасть ту саму каву і матиме 500 $, а дистриб'ютор знайде іншу обсмажку й матиме 300 $. Що відповісти?
Чотири ситуації, де рішення ухвалюють один раз: ціна, позиціювання, знижка на «чорну п'ятницю» і вгадування того, що зроблять інші. У кожній ваш результат залежить не лише від вас, а й від того, що вирішить конкурент, який теж рахує. Кожен розділ починається з питання: спершу вгадайте, потім перевірте.
«Сусідній магазин знизив ціну на долар. Зроблю на долар дешевше за нього, і покупці повернуться. Що тут думати?»
Марта обсмажує каву й продає її онлайн. Приклад вигаданий, але цифри в ньому чесні. Пачка обходиться Марті у 8 $, продає вона її за 14 $. Інший онлайн-магазин продає ту саму арабіку з тієї самої ферми, теж за 14 $. Щотижня 100 покупців шукають цю каву і беруть там, де дешевше, а за однакової ціни діляться навпіл. Отже, кожен магазин продає 50 пачок і заробляє 300 $ на тиждень.
Цього тижня суперник поставив 13 $ і забрав усіх покупців. Кожен може будь-коли знизити ціну на долар, а покупці бачать обидві ціни за секунду.
Обидва магазини відповідають на кожне зниження, доки це їм вигідно. На якій ціні все зупиниться?
Ви ставите ціну Марти на тиждень. Суперник наступного тижня обирає ціну, яка дасть йому найбільший прибуток проти вашої.
Кожен крок тут розумний: долар знижки дає тиждень усього ринку. Але суперник рахує так само, і за кілька тижнів обидва продають за 10 $. Перший, хто знизив ціну, виграв один тиждень, а програли обидва. Ще 1883 року французький математик Жозеф Бертран помітив: якщо товар однаковий, а покупець іде туди, де дешевше, двох продавців уже досить, щоб ціна впала до собівартості. Підняти ціну назад теж не вийде: хто підніме першим, лишиться без покупців.
Тут знадобиться те, що ви ще не пройшли: розділ 1 «Ціна на долар нижча»
«Чому всі магазини кави схожі: та сама середня обсмажка, ті самі лендинги, розсилки о 10-й ранку?»
Після цінової війни (розділ 1) Марта вирішила відрізнятися смаком. Обсмажку можна вибрати на шкалі від 0 (зовсім світла) до 100 (зовсім темна). Смаки покупців розподілені по шкалі рівномірно, і кожен бере каву, найближчу до свого смаку. Ціни однакові. Зараз Марта стоїть на 25, суперник на 75: кожному половина покупців.
Чому продукти конкурентів так часто зсуваються до однакових?
Ця логіка працює всюди, де покупця можна «відкусити» в сусіда: обсмажка, тарифні плани, тон лендингу, час розсилки. Кожен крок до сусіда вигідний тому, хто його робить, і тому ринок стягується до однакового. Покупцям з країв від цього гірше: їхній смак далі від того, що пропонують.
Але в цій моделі ціни однакові. Якщо дві кави стоять поруч на шкалі, для покупця вони майже однакові, і починається цінова війна з розділу 1. Тому, коли конкурують і ціною, продавцям вигідніше розійтися: так показали д'Аспремон, Габсевич і Тісс 1979 року. Хто відрізняється, той може тримати ціну.
Кілометр пляжу і два продавці морозива, які можуть пересувати кіоски. Кожен покупець іде до найближчого. Де продавці стануть?
Кінець цієї гри — обидва посередині, на 50, кожному половина покупців, як і на старті. Але середня відстань від смаку до кави подвоюється: 25 пунктів замість 12,5, коли Марта й суперник стояли на 25 і 75. Продавці нічого не виграли, а покупці програли. Гарольд Хотеллінг 1929 року пояснив цим, чому магазини, партії й церкви схожі між собою.
«На "чорну п'ятницю" знижки в усіх. Може, хоч цього разу не давати? Тільки б сусід теж не дав.»
Наближається «чорна п'ятниця». Марта і магазин-суперник кожен окремо вирішують: знижка 20% чи без знижки. Пачка коштує 20 $, собівартість 8 $: без знижки Марта заробляє 12 $ з пачки, зі знижкою (ціна 16 $) — 8 $. У кожного магазину 100 постійних покупців, які візьмуть каву у своєму магазині за будь-якої ціни. Ще 300 мисливців за знижками підуть туди, де дешевше, а за однакової ціни розділяться навпіл. Домовитися не можна: це картельна змова, та й ніхто нікому не вірить.
Обидва магазини рахують гроші й вирішують один раз. Що вони зроблять?
Це дилема в'язня, найвідоміша гра теорії ігор. Знижка тут — домінантна стратегія: вона краща за будь-якого рішення суперника. Пара «обидва зі знижкою» — рівновага Неша: жодному не вигідно змінити рішення самому. І водночас обом гірше, ніж якби обидва втрималися. Кожен вчинив розумно, а разом вийшло погано.
Набір стратегій, у якому нікому не вигідно змінити свою, поки інші не змінюють своїх.
Варіант, який дає гравцеві більше за будь-який інший його варіант, хоч би що обрали інші.
Дві розбиті вази, кожен власник пише ціну від $2 до $100. Обом платять меншу, з бонусом $2 тому, хто написав меншу. Що написали б ви?
Дилема мандрівника — та сама пастка, розтягнута на сотню кроків: кожен «на долар менше» розумний, а ланцюжок веде до 2 $, найгіршої пари для обох. Але живі люди пишуть 95–100 і заробляють більше за «раціональних». Каушик Басу описав її 1994 року саме як парадокс раціональності: логіка, яку обидва знають до кінця, шкодить обом.
«Я запускаю конкурс для підписників. Хочу знати наперед, яке число виграє, щоб приз не дістався випадково.»
Марта оголошує конкурс у розсилці: кожен називає ціле число від 0 до 100, виграє той, хто найближчий до 2/3 середнього всіх чисел. Приз — кілограм кави. Число залежить лише від того, як думають інші. Хто вважає, що інші називають навмання (середнє 50), назве 33: це один крок. Хто думає, що всі зроблять цей крок, назве 22: два кроки. Три кроки — 15, і так далі аж до 0.
Скільки кроків цього ланцюжка варто зробити, щоб виграти серед звичайних підписників?
Склад гравців тут ілюстративний: хто «навмання», називає випадкове число від 0 до 100, а решта — 33, 22 або 0. Справжні конкурси ще шумніші, але картина та сама.
Найлогічніша відповідь, 0, виграє лише серед тих, хто теж дійде до кінця. Серед звичайних людей вона далеко від цілі. Перемагає не той, хто думає найглибше, а той, хто правильно вгадав, як глибоко думають інші, і зробив на крок більше. Джон Мейнард Кейнс 1936 року порівняв із цим біржу: обирати треба не те, що подобається вам, а те, що, на думку інших, сподобається іншим.
У бізнесі так само. Розпродаж варто почати трохи раніше за більшість, але не настільки рано, щоб покупці ще не думали про подарунки. Ціну ставлять трохи нижче за те, що поставлять конкуренти, а не за те, що вони поставили б, якби рахували до кінця.
Вгадувати чужі ходи корисно. А коли вгадують вас, краще стати невгадуваним. Марта віддає зерно на перевірку в лабораторію, але не щотижня: це дорого. Постачальник, який схитрував у тиждень без перевірки, заощаджує 200 $, а якщо його впіймали, платить штраф 600 $. Він стежить, коли Марта перевіряє, і хитрує тоді, коли перевірки не чекає.
перевіркапостачальник схитрував
Бот-постачальник дивиться, що Марта робила останні три тижні, і пригадує, що було після таких самих трьох тижнів раніше. Якщо шанс перевірки, за його оцінкою, менший за 1/4, він хитрує.
Чому саме 1/4? Якщо Марта перевіряє навмання в середньому раз на чотири тижні, то з кожних чотирьох обманів постачальник тричі виграє по 200 $ і раз платить 600 $: разом нуль. Перевіряти частіше — і обман стає збитковим. «Кожен 4-й тиждень» і «навмання з шансом 25%» — та сама кількість перевірок, близько 13 на рік. Але розклад постачальник вивчає за кілька тижнів і хитрує в решту, а випадковість вивчити неможливо. Теорія ігор зве це змішаною стратегією: коли супернику вигідно вас передбачити, найкращий хід — випадковий, із правильно підібраним шансом.
Кожен називає ціле число від 0 до 100. Виграє той, чиє число найближче до двох третин середнього всіх чисел. Яке число назвете ви?
Справжні числа. У досліді Розмарі Нагель (1995) студенти в першому раунді дали середнє 36,73, і жоден не назвав 0. 1997 року Річард Талер провів гру у Financial Times: 1 476 читачів дали середнє 18,91, і виграло число 13. Найпопулярнішими були 33 і 22, тобто один і два кроки, хоча нулів теж було чимало.
Дві хвилини на перевіркуНові ситуації на ідеї цієї частини. Необов'язково, нічого не блокує.
Два кафе на одній площі продають однакове лате за 4 $, собівартість 1,50 $. Одне знизило ціну на 20 центів. Обидва відповідають на кожне зниження, поки це їм вигідно. Чим це скінчиться?
Конкурс у розсилці: назвати число від 0 до 100, виграє найближче до половини середнього. Грають звичайні підписники. Яке число назвати?
У першій частині кожна гра була разовою, і логіка штовхала всіх до поганого результату. Але з постачальником, підрядником і командою Марта грає щомісяця. Чотири розділи про те, що змінює повторення: як відповідати на обман, що робить відома дата кінця, скільки зв'язків витримує довіра і коли повторення стає пасткою.
Тут знадобиться те, що ви ще не пройшли: розділ 3 «Дилема знижок»
«Постачальник уже раз підсунув мені дешевше зерно. Пробачити чи покарати?»
Марта щомісяця купує зелене зерно в одного постачальника. Кожен із двох може грати чесно або хитрувати: Марта — платити вчасно чи затягувати оплату, постачальник — везти погоджений ґатунок чи підмішати дешевший. Вигода за місяць влаштована так само, як таблиця знижок з розділу 3, тобто це знову дилема в'язня: обоє чесні — по 300 $, обоє хитрують — по 100 $, хто схитрував проти чесного, отримує 500 $, а чесний — 0 $.
На відміну від Чорної п'ятниці, ця гра повторюється, і кожен бачить, що інший зробив минулого місяця. Найпростіше правило для такої гри — «око за око»: перший місяць чесно, а далі роби те, що партнер зробив минулого місяця.
Марта й постачальник обоє грають «око за око» і чесно працюють. У 4-му місяці в постачальника збій на складі, і приїжджає партія гіршого ґатунку, хоч він не хитрував. Що буде далі, якщо ніхто нічого не пояснить?
Злопам'ятний чесний, доки його не обдурять, а тоді хитрує до кінця. Поблажливий карає лише після двох обманів поспіль. Погана партія трапляється в будь-якого постачальника.
чеснохитруєМісяці з 1-го по 12-й, постачальник грає «око за око».
Без випадковостей «око за око» і злопам'ятний заробляють однаково: обидва чесні з чесними і не дають себе обдурювати двічі. Одна погана партія показує різницю. Злопам'ятний після неї хитрує до кінця року навіть із чесним постачальником. «Око за око» потрапляє у відлуння: кожна відповідь стає приводом для наступної. А поблажливий пропускає один обман і майже нічого не втрачає.
Програми грають дилему в'язня по 200 раундів кожна з кожною. Хто набере найбільше: вічний зрадник, хитрун, «Око за око» чи монетка?
У першому турнірі Аксельрода 1980 року програми грали дилему в'язня по 200 раундів кожна з кожною. І перший турнір (14 програм), і другий (62) виграло «око за око» Анатоля Рапопорта, найкоротша програма з усіх. Вона не обіграла жодного суперника в матчі, бо ніколи не набирає більше за партнера, але збирала багато очок із тими, хто грав чесно.
Нижче турнір, де ви можете подати своє правило. Він показує, хто виграє турнір Аксельрода, тому відкривається після задачі вище.
Ваше правило грає з кожним із восьми ботів і з власною копією по 60 місяців, як Марта з постачальником: обоє чесні — по 300 $, обоє хитрують — по 100 $, хто схитрував проти чесного — 500 $, а чесний 0 $. Шум — шанс, що хід вийде не таким, як задумано: погана партія, загублений платіж. Кожну пару зіграно 50 разів.
Боти: «око за око»; «підозріливе око за око» (першим хитрує); поблажливий (карає після двох обманів поспіль); злопам'ятний; завжди чесно; завжди хитрувати; монетка; Павлов (якщо минулий місяць дав 300 $ чи 500 $, повторює свій хід, інакше змінює).
Спробуйте ті самі правила з різним шумом. Без шуму вгорі правила, які не хитрують першими й відповідають на обман, а «завжди хитрувати» внизу. З шумом у 5% злопам'ятний падає в нижню половину таблиці: одна випадкова погана партія назавжди руйнує співпрацю. А поблажливий, який пропускає один обман, виходить на перше місце. Це і є висновок Ву та Аксельрода. За шуму в 10% співпраця ламається майже в усіх, і різниця між правилами майже зникає; лише «завжди чесно» лишається внизу.
Тут знадобиться те, що ви ще не пройшли: розділ 5 «Око за око з постачальником»
«Контракт на рік, усе прописано. Чому під кінець робота гальмує?»
Марта наймає підрядника на 12 місяців: він веде рекламу й розсилки. Щомісяця кожен вирішує, як грати: підрядник — старатися чи робити абияк, Марта — вчасно погоджувати й платити бонус чи затягувати. Вигода та сама, що з постачальником (розділ 5): по 300 $ за чесний місяць, 500 $ тому, хто схитрував проти чесного, 0 $ чесному і по 100 $, якщо хитрують обоє. Обоє знають: 12-й місяць — останній.
Обоє суто раціональні й думають наперед. З якого місяця, за строгою логікою, почнеться халтура?
чеснохитрує
Коли дати кінця немає, щомісяця є шанс, що буде наступний. Обман дає 200 $ одразу (500 замість 300), а далі партнер перестає довіряти, і кожен наступний місяць приносить 100 $ замість 300 $, тобто мінус 200 $. Якщо співпраця триває далі з шансом p щомісяця, попереду в середньому p/(1 − p) місяців. Обман не окупається, коли їх щонайменше один, тобто коли шанс наступного місяця не менший за 1/2. Загалом межа — (500 − 300)/(500 − 100), і з цими числами це саме 1/2.
Отже, справа не в довжині співпраці, а в тому, чи видно кінець. Контракт на 12 місяців із відомою датою за строгою логікою розплітається повністю, а співпраця без дати, яка триває в середньому лише 2 місяці (шанс продовження 1/2), уже тримається на межі.
Теорія пояснює такий спад, хоча в справжньому контракті діють і звичайні грошові мотиви: під кінець людина вже думає про наступну роботу.
Тут знадобиться те, що ви ще не пройшли: розділ 5 «Око за око з постачальником»
«Ми переходимо на remote. Якщо я довіряю людям в офісі, то довірятиму й онлайн, правда?»
У Марти вже команда: обсмажування, підтримка, маркетинг. Допомогти колезі — це витратити годину своєї роботи, щоб зекономити йому кілька. Нехай година допомоги заощаджує колезі 5 годин: користь b = 5, ціна c = 1. Хто допомагає, допомагає кожному, з ким працює. Хто не допомагає, нічого не платить, але користується допомогою інших. Люди дивляться на сусідів і переймають звичку того, кому ведеться краще.
В офісі кожен щодня працює з 4 людьми. Після переходу на remote у кожного 24 контакти в чатах і на дзвінках, з кожним потроху.
У якій команді звичка допомагати виживе, якщо 5 годин користі на 1 годину ціни однакові для обох?
допомагаєне допомагає
Щокроку хтось іде з команди, а на його місце приходить людина зі звичкою одного з його сусідів; що більше той сусід заробляє, то більший у нього шанс. На старті допомагає половина, симуляція йде 150 кроків на кожну людину.
Правило b/c > k наближене: його виведено для слабкого впливу заробітку на вибір і для великих мереж. На решітці сусіди ваших сусідів часто й ваші сусіди, тож у симуляції межа трохи нижча за k, особливо для 24 зв'язків. Але напрям той самий: що більше зв'язків, то більшою має бути користь допомоги, щоб вона вижила. Помічники виживають гуртом: усередині гурту вони отримують допомогу від своїх, а на краю програють тим, хто лише бере.
«Ми вже чотири тижні боремося за цього обсмажувальника. Ще тиждень — і він наш.»
Найкращий обсмажувальник міста шукає нову роботу, і його хочуть двоє: Марта і велика мережа кав'ярень. Для кожної він вартий 10 000 $ додаткового прибутку. Поки триває боротьба, кожен тиждень коштує кожній стороні 500 $: рекрутер, контрпропозиції, порожня посада. Хто здасться, нічого не отримає й грошей не поверне. Хто протримається довше, отримає найм.
Скільки протримається суперник, наперед не знає ніхто. Теорія ігор має для такої боротьби рівновагу: кожна сторона щомиті може здатися з невеликим шансом, підібраним так, що для суперника ще один тиждень боротьби ні вигідний, ні збитковий.
Обидві сторони грають за цією рівновагою. Скільки вони разом витратять на боротьбу в середньому?
Ви — Марта. Мережа грає за рівновагою: здається, коли їй випаде, у середньому через 20 тижнів, і щотижня з тим самим шансом, хоч скільки вже минуло.
Коли кожна сторона вже витратила 2 000 $ за чотири тижні, наступний тиждень здається дрібницею: «ще 500 $, і найм наш». Але ці 2 000 $ не повернути за будь-якого результату, а наступний тиждень, як і кожен до нього, вартий у середньому нуль. Пастка в тому, що думаєш про витрачене, а вирішувати треба лише про наступний крок. Та сама пастка чекає покупців на аукціоні, про неї розділ 2 курсу про аукціони.
Ціна тижня змінює лише тривалість. Що дешевший тиждень, то довше тягнеться боротьба, а разом сторони все одно витрачають 10 000 $: за рівноваги війна на виснаження спалює всю цінність призу.
Продають купюру в 1 долар. Платять обидва лідери торгів, а долар отримує лише переможець. Скільки зазвичай збирає продавець?
В аукціоні за долар Мартіна Шубіка (1971) платять обидва лідери, і торги зазвичай переходять за долар: кожен крок здається вигідним, бо, здавшись, втрачаєш свою ставку. Шубік писав, що загальні виплати 3–5 доларів за один долар — не рідкість. Війна на виснаження — та сама гра, де замість ставок тижні: у рівновазі сторони разом спалюють увесь приз, а люди, які не вміють вчасно зупинитися, — і більше.
Дві хвилини на перевіркуНові ситуації на ідеї цієї частини. Необов'язково, нічого не блокує.
Співпраця з підрядником триває щомісяця з шансом 70%, дати кінця немає. Обман дає підряднику +200 $ одразу, а потім мінус 200 $ щомісяця, доки співпраця триває. Чи окупиться обман?
У Марти 30 людей у спільному чаті, кожен ледь знає інших. Допомога колегам згасає. Що найімовірніше поверне її?
Троє конкурентів замість двох, переговори «так чи ні», торг, у якому все вирішує ваша альтернатива, обіцянка, яку не можна забрати назад, і нова опція, від якої всім гірше. Тут вирішує не лише що ви робите, а й у якому порядку ходять гравці і хто встановлює правила гри.
«„Мега“ забирає моїх клієнтів. Може, вдарити по ній першою, поки не пізно?»
Каву Марти тепер продають три точки в місті, а в її ніші є ще двоє: середня обсмажка «Брю» і мережа «Мега». Кожен із трьох може раз на місяць піти в атаку на одного конкурента: агресивні знижки саме на його асортимент, переманювання його кав'ярень-клієнтів. Атака Марти витісняє суперника з ніші з імовірністю 1/3, атака «Брю» — 2/3, а «Мега» з її бюджетом не промахується ніколи. Ходять по черзі: Марта, «Брю», «Мега» і знову по колу, доки в ніші не лишиться один. Місяць можна й пропустити, нікого не атакуючи.
Це спрощена модель, але вона ловить головне: кожен знає сили інших і думає, хто для нього найнебезпечніший.
На кого Марті піти в атаку першого місяця?
Після першого ходу Марти всі грають найкраще: «Брю» атакує «Мегу», «Мега» атакує «Брю», а Марта пропускає, доки обидва в грі, і атакує того, хто лишився.
Атакувати найсильнішого здається логічним, але «Мега» й так під ударом. «Брю» б'є по «Мезі», бо поки та в грі, її наступна атака буде по «Брю». А «Мега» б'є по «Брю», бо він небезпечніший за Марту. Слабкість Марти стає її захистом: нею ніхто не займається першою. А вдала атака тільки шкодить Марті: тоді вона лишається сам на сам із тим, хто вцілів, і він ходить першим.
Троє стріляють по черзі: Аня влучає в 1 з 3 пострілів, Борис у 2 з 3, Сергій завжди. У кого найбільше шансів лишитися останнім?
У труелі ті самі числа: Аня влучає в 1 з 3 пострілів, Борис у 2 з 3, Сергій завжди. І найбільше шансів вижити в найгіршого стрільця, якщо перший постріл пустити в повітря: 39,7% в Ані, 38,1% у Бориса і лише 22,2% у снайпера Сергія. Так само й Марта: найслабша з трьох, а лишається в ніші найчастіше.
Тут знадобиться те, що ви ще не пройшли: розділ 6 «Коли видно кінець»
«Рецепт мій, бренд мій. Партнерові вистачить і 10 доларів: це ж краще, ніж нічого?»
Мережа кав'ярень хоче продавати фірмову суміш Марти під двома логотипами. Спільна суміш дасть 1 000 $ додаткового прибутку на місяць, а без згоди обох — нічого. Мережа сказала прямо: «Назвіть поділ один раз. Згодимося — запускаємо, ні — розходимося». Торгуватися не вийде: така гра зветься «ультиматум».
Подивіться з кінця, як у розділі 6. Останній хід за мережею: прийняти чи відмовитися. Будь-яка сума більша за нуль, тож розважливий партнер погодиться й на 10 $. Знаючи це, Марта може запропонувати 10 $ і забрати 990 $. Так каже логіка. А що кажуть люди?
Скільки з 1 000 $ запропонувати мережі, щоб у середньому заробити найбільше?
Модель ілюстративна: шанс «так» зростає на чверть із кожними 100 $ пропозиції і від 400 $ дорівнює 100%. Вона повторює форму реальних даних, а не точні числа.
Логіка з кінця не помиляється, вона лише неповна: у виграші партнера є не тільки гроші. Відмова від 10 $ коштує йому 10 $, а дає відчуття, що його не обвели, і показує Марті, що так із ним не можна. Тому розв'язуйте гру з кінця, але в кінці ставте живу людину: що вона матиме, якщо скаже «ні», і що для неї означає «чесно».
П'ятеро логічних піратів ділять 100 монет, а капітана, чий поділ не підтримала половина, викидають за борт. Скільки монет він залишить собі?
У задачі про піратів з кінця міркують бездоганно логічні пірати, тож капітан залишає собі 98 монет і дає по одній піратам 3 і 5. Живі люди на такий поділ навряд чи погодилися б: одна монета зі ста — це 1%, а таке відкидають і в лабораторії.
Тут знадобиться те, що ви ще не пройшли: розділ 10 «Дивіться з кінця»
«Маркетплейс пропонує мені 400 $ із 1 000 $. Торгуватися? У них же тисячі продавців.»
У розділі 10 поділ пропонувала Марта. Тепер пропонують їй. Великий маркетплейс хоче продавати каву Марти з доставкою наступного дня. Разом угода дасть 1 000 $ прибутку на місяць, і треба вирішити, скільки з них забере маркетплейс. Без угоди маркетплейс поставить на це місце іншу обсмажку й заробить 200 $. А Марта без угоди не має нічого: ці пачки просто не продадуться.
Те, що кожен матиме, якщо угоди не буде, зветься BATNA, найкраща альтернатива угоді. Простий спосіб порахувати поділ, на який погодяться обидва, запропонував Джон Неш 1950 року: кожен отримує свою альтернативу плюс половину того, що угода додає понад обидві альтернативи. Тут Марті 0 + (1 000 − 0 − 200) / 2 = 400 $, маркетплейсу 600 $. Пропозиція 400 $ виявляється не жадібною, а чесною.
До переговорів лишився тиждень. На що його витратити, щоб частка Марти стала найбільшою?
Покупець робить першу пропозицію. Марта може погодитися або відповісти однією, останньою пропозицією. Якщо покупець її не прийме, кожен іде до своєї альтернативи: Марта до тієї, що нижче, покупець до своїх 200 $. Покупець знає альтернативу Марти: вона назвала її, і її можна перевірити.
Чесний відкриває поділом Неша і приймає відповідь, якщо вона забирає в нього не більше за 100 $ від цього поділу. Жадібний рахує лише гроші: пропонує на 50 $ більше за альтернативу Марти і приймає все, що дає йому хоч на 50 $ більше за власну. Принциповий пропонує навпіл і не погодиться на менше за половину, навіть собі на шкоду.
Три покупці вчать трьох різних речей. З чесним ваша альтернатива рухає весь поділ: кожні 200 $ альтернативи додають вам 100 $. Жадібний відкривається нахабно низько, але на останню пропозицію погодиться майже на будь-яку, як розважливий партнер у розділі 10: останнє слово — сила. А принципового тиснути марно: якщо половина менша за вашу альтернативу, просто йдіть до неї.
Принциповий покупець не вигадка. У дослідах із грою «ультиматум», яку Вернер Ґют із колегами вперше провели 1982 року, пропозиції, менші за 20%, відкидають приблизно в половині випадків, а найчастіше пропонують 40–50%. Модель Неша проста: вона вважає, що без угоди кожен справді отримає свою альтернативу. Тому альтернатива працює, лише коли вона справжня і в неї вірять.
Через рік у Марти проєкт на трьох: подарункова коробка кави, яку продають кав'ярні мережі, а розвозить служба доставки. Усі троє разом заробляють 1 000 $ на місяць. Марта з мережею без доставки змогли б заробити 600 $, Марта з доставкою без мережі — 400 $, а мережа з доставкою без Марти — нуль: кави немає. Поодинці кожен має нуль. Як поділити 1 000 $?
Ллойд Шеплі 1953 року запропонував правило: уявіть, що партнери приходять по одному в кожному з шести можливих порядків, і дайте кожному середнє з того, що він додав, коли прийшов.
Вийшло 500, 300 і 200 $, а не по 333 $. Поділ порівну платив би доставці за те, що без Марти нічого не варте. Тим самим правилом можна прикинути частки співзасновників: кожному — середнє з того, що він додає до команди в будь-якому порядку.
Тут знадобиться те, що ви ще не пройшли: розділ 1 «Ціна на долар нижча»розділ 3 «Дилема знижок»
«Конкурент пише на сайті: „Знайдете дешевше — зрівняємо ціну“. Тепер він переманить усіх клієнтів?»
Пам'ятаєте два магазини з розділу 1: собівартість 8 $, ціна 14 $, і покупці йдуть туди, де дешевше? І дилему знижок із розділу 3: знижка вигідна кожному окремо, але обом разом гірше. Тепер обидва магазини друкують однакову обіцянку: «Знайдете дешевше — зрівняємо ціну». Зрівнюють автоматично, без жодних скриншотів.
Що станеться з цінами, коли таку обіцянку дадуть обидва магазини?
У клітинці: прибуток Марти / прибуток конкурента. Рамкою позначено рівновагу: клітинку, з якої жодному не вигідно піти самому.
Одна обіцянка не рятує: у того, хто не обіцяв зрівняти ціну, знижка досі переманює клієнтів, і дилема повертається. Коли ж обіцяють обидва, «без знижки» вже ніколи не гірше за знижку. Зверніть увагу, що зробила обіцянка: вона нічого не дала магазину зараз, вона забрала в нього вибір. Томас Шеллінг писав про це як про спалені мости: армія, якій нікуди відступати, переконує суперника краще за будь-які слова, бо її погроза правдоподібна.
Для покупця обіцянка зрівняти ціну звучить як турбота. Економісти бачать у ній інше: Стівен Салоп 1986 року описав такі гарантії як спосіб, яким конкуренти утримують ціни без жодної змови. Але є межа: якщо заради зрівняння треба шукати чек, надсилати скриншот і чекати, частина покупців не стане з цим возитися, знижка знову щось переманює, і обіцянка «протікає».
Обіцянка може не лише зв'язати руки, а й показати покупцеві те, чого він не бачить. До покупки якість кави не видно. Каву Марти повертають рідко: 5 пачок зі 100. Сусід купує дешевше зерно, і його каву повертають 40 разів зі 100. Покупці платять 14 $ лише тому, кому вірять, а інакше дають 11 $, як за середню каву. Собівартість у Марти 8 $, у сусіда 6 $. Марта думає про гарантію «Не сподобалася — повернемо гроші». Скільки повертати, щоб гарантії повірили?
Прибуток з однієї проданої пачки: ціна мінус собівартість мінус повернення в середньому (частка повернень × сума гарантії).
Гарантія переконує саме тому, що вона дорога для того, у кого кава гірша. Тут межа — близько 54% ціни: меншу гарантію вигідно дати обом, і вона нічого не каже. Слова «найкраща кава в місті» не коштують нічого, тож їх може написати кожен. Джордж Акерлоф 1970 року показав, що буває без таких сигналів: на ринку вживаних авто покупці не відрізняють добрі машини від поганих, платять як за середню, і добрі йдуть з ринку. Майкл Спенс 1973 року описав, як дорогий сигнал (у нього — освіта) відділяє одних від інших. 2001 року обидва отримали Нобелівську премію разом із Джозефом Стігліцом.
У прозорій скриньці A $1 000. У скриньку B провидець, що вгадує 99% виборів, поклав мільйон, лише якщо передбачив, що ви візьмете тільки B. Що ви візьмете: лише B чи обидві?
У парадоксі Ньюкомба провидець кладе мільйон тим, хто передбачувано бере лише одну скриньку: хто бере лише B, у середньому виносить 990 000 $, а хто обидві — 11 000 $. Це той самий механізм, що й у зобов'язанні: коли інші можуть передбачити ваш вибір, вигідно бути тим, хто наперед зв'язав собі руки.
«Додам безкоштовну експрес-доставку. Хто захоче, отримає швидше, а решті не гірше, правда?»
Марта тепер відправляє 4 000 замовлень на тиждень по всій країні. Покупець сам обирає доставку і бачить живу оцінку, скільки годин вона займе. Варіантів два. «Кур'єр і пошта»: кур'єр Марти везе посилку на поштовий склад, і що більше посилок, то довше (кількість / 100 годин: 2 000 посилок — 20 годин), а далі пошта, завжди 45 годин. «Пошта і кур'єр»: пошта забирає посилку з обсмажки й везе в місто покупця за 45 годин, а там доставляє місцевий кур'єр-партнер, теж кількість / 100 годин. Покупці розділилися порівну, по 2 000, і кожна посилка їде 20 + 45 = 65 годин.
Тепер Марта домовляється, щоб її кур'єр передавав посилки місцевому партнерові напряму, на одному складі, без жодної затримки. Новий варіант «Кур'єр — кур'єр» безкоштовний, і кожен покупець і далі обирає найшвидший для себе.
Скільки в середньому їхатиме посилка, коли покупці звикнуть до нового варіанта?
Кожен покупець порівнює лише свої години й не бачить, що його посилка додає годин усім, хто їде через того самого кур'єра. Найкраще для всіх було б пустити новим варіантом лише 500 посилок: тоді в середньому 64,7 години. Вільний вибір дає 80. Відношення між тим, що дає вільний вибір, і найкращим можливим розподілом звуть ціною анархії. Тім Рафгарден і Ева Тардош 2002 року довели, що коли час на кожній ділянці зростає лінійно з навантаженням, це відношення не перевищує 4/3. Тут воно 80 / 64,7 ≈ 1,24.
4000 водіїв їдуть по 65 хвилин. Місто відкриває безкоштовну миттєву перемичку між маршрутами. Поїздка стане коротшою чи довшою?
Це ті самі числа, що в класичному прикладі Браеса: 4 000 водіїв, вузькі вулиці по T/100 хвилин, шосе по 45, і безкоштовна перемичка перетворює 65 хвилин на 80. Закрийте перемичку, і кожен виграє по 15 хвилин. З доставкою так само: прибрати «Кур'єр — кур'єр» означає повернути кожній посилці 15 годин.
Дві хвилини на перевіркуНові ситуації на ідеї цієї частини. Необов'язково, нічого не блокує.
Два продавці кавомашин. Один дає три роки гарантії з поверненням грошей, другий пише на сайті «Найнадійніші машини в місті». Чиїм словам більше вірити?
Марта додає в застосунок безкоштовну опцію «Забрати самому в точці видачі за 10 хвилин». Точка одна, і кожен покупець обирає те, що йому швидше. Що може статися із середнім часом отримання замовлення?
Усе з курсу тепер у питаннях, які могли б прийти на засідання вашої ради.
Тут знадобиться те, що ви ще не пройшли: розділ 3 «Дилема знижок»розділ 5 «Око за око з постачальником»розділ 8 «Ще трохи — і наше»розділ 11 «Що у вас, якщо «ні»»
«Вісім питань на порядку денному. Що робимо і чому?»
Бізнес Марти виріс, і раз на квартал вона збирає раду: інвестора, бухгалтерку й маркетолога. Ось вісім питань із засідання. У кожному два кліки: що робити і чому. Питання зараховано, коли правильні обидва: правильне рішення з хибної причини наступного разу підведе. Після відповіді з'явиться пояснення і посилання на розділ.
Марта і «Брю» вирішують, чи купувати рекламу на запит «свіжа кава». Якщо не купує ніхто, кожен заробляє з пошуку 5 000 $ на місяць. Купить лише один — він 6 000 $, інший 3 000 $. Купують обидва — по 4 000 $.
Що робити?Фрилансер-дизайнер переробляє магазин Марти: 6 місяців, оплата щомісяця. Як утримати якість до останнього місяця?
Що робити?Мережа пропонує Марті контракт: разом угода дасть 2 000 $ на місяць, Марті мережа пропонує 600 $. Без угоди Марта продасть ту саму каву через свій магазин і матиме 800 $, а мережа знайде іншу обсмажку й матиме 400 $.
Що робити?Інший продавець на маркетплейсі виставив ту саму каву з тієї самої ферми на 5% дешевше. Покупці порівнюють ціни одним кліком.
Що робити?Кур'єрська служба два роки возила вчасно. Минулого тижня вона зірвала доставку і пише: «Збій у системі, вибачте».
Що робити?У місті три сервіси підписки на каву. Дві великі мережі воюють знижками, Марта третя й найменша. Інвестор радить вкласти гроші в знижки й ударити по лідеру.
Що робити?Конкуренти зазвичай починають розпродаж «чорної п'ятниці» за тиждень до неї. Радник каже: «Розумні почнуть раніше, а ще розумніші — ще раніше. Починаймо за місяць».
Що робити?Марта і мережа другий місяць б'ються за оренду кутової точки біля університету. Юристи й брокер уже коштували Марті 6 000 $. Наступний раунд торгів коштує 1 500 $, точка вартує для Марти 10 000 $, мережа не відступає.
Що робити?По одному питанню з кожного розділу. Пройдіться по них, перш ніж змінювати ціну, підписувати контракт чи йти на переговори.
Якщо гра — аукціон чи тендер, далі веде курс «Як виграти аукціон і не програти»: межа ставки, прокляття переможця й формати торгів. Самі класичні задачі — в каталозі з теми «Ігри»: турнір Аксельрода, труель і парадокс Браеса.